додайте вірші, опублікувати поезії, додати власні вірші, розмістити вірші, веб-сайт української поезії, поетична майстерня, майстерня української поезії, поетична сторінка, для розміщення власних віршів, колекція віршів, твори видатних поетів України, поетичні сторінки, митці поетичного слова, майстерня української поезії 

Тримайся дубе, хай побачить
Тебе живого українець,
Що поведе нас за собою
За щастя, долю, за свободу.

В ярмі живем, кайдани хвалим.
Не знаєм ми добра в собі
І діти наші байстрюками
Плюндрують корені свої.

А ти ростеш півтисячі років.
Багато бачив кривди на віку,
Вогонь Максимів гайдамацький
І вірш Тараса на яву.

Тебе спасає зараз українка із Канади.
Хіба це ВОЛЯ Кравчука й Кучми?
Але населенню щоденно подається
Холодноярівська півлітра перш за все.

Хіба про це під шатами твоїми
Клялись найкращі українці на ножах,
Що не сплюндрують віру та надію.
Добудуть кров’ю волю у віках.

Прах Гонти зве завжди до бою з ворогами
Не людські муки він прийняв за кожного із нас,
Порубаний на дев’ятнадцять часток
Служити страху й думати про волі час.

Максима і Івана долі – це попередження всім нам.
Сусіди добрі, то сваволя. Повірити в обман?
Як польський граф пообіцяв обдарувать маєтком,
А царський генерал взяв в дружбу і зв’язав.

Як Янукович підписав Універсал, домовленості різні
Та вже знав, що не виконуватиме їх, а тільки пісні.
Росії ж слухає накази, для долі кращої співбрата.
Та співсестра вже не щеня і Ющенко теж так гада.

Будь пильним й не дурним, мій рідний українець.
Підтримуй дружбу з усіма сусідніми й далекими краями.
Працюй, твори, люби і не втрачай землі ні сотки,
Не вір, не бійся, не кради, бо не уникнути чесотки.

Наш гріх, що ми родились тут
І наші мати, батько й дід.
Любити рідну землю нам
Заповідав святий Тарас.

Наш тихий рай – нужденнеє життя.
Робота в полі, пасіці, коморі і хатині.
Не зрозуміти клятим ворогам таке буття,
Не проміняє українець душу на червінець.

Це тільки татарва гуляти може і крошити
Все рідною землею взрощене й нажите.
Палити, плюндрувати, щоб пам'ять забувати.
Мільярди в банках акуратненько складати.

Ми жили тут завжди. І за кривавого Петра –
Батуринського ката; і за Потоцьких, Гідамінасів…
Отримали важкий урок татарської доби за те, що
Дружби не було між княжими дітьми.

Князі до нас приходили варяги – серйозні хлопці із рогами.
Пливли й пливли від моря і до моря, а зачепились тут.
На кручах славного Дніпра й русявої Десни,
Такої норовливої, що й погляд можна вже не відвести.

Коли моя душа спочине
І дихати уже не буде сил,
Впадати в відчай я не буду –
Повірте українські люди.

Хай думки наші різні всі,
Та всіх єднає на пісні
Наш тихий рай, наша земля,
В якому б місці не була.

Полісся, Крим, Донбас,
Такі як і Волинь, Кривбас.
Скрізь мова наша солов’їна
Звучати буде в поколіннях.

РОЗКОЛ

І
Моя душа спочине лиш тоді,
Коли відкриються ворота в храмі.
Туди ввійде загальна благодать,
А до того, прийдеться важко працювати.

Нам душу розкололи навпіл
Ті, хто присвоїв хрест наш патріаршів.
Вже триста років нам мізки вправляють,
Татарські орди й досі правлять.

Надумали вони церкви ділити,
Коли вони ж їх і палили.
Отців духовних на кілки саджали,
Та в казематах більшовицьких убивали.

Та кожна нація несе свій хрест.
Аллаху не молитиметься Бухарест,
Корові святості не дасть монгол,
Хоча з індійцями один їх пол.

Лиш з українців роблять вінегрет.
Багато націй в’ють тут гнізда, навіть грек.
Дві тисячі років торгує він вином,
Що душу веселить, розбещує. І вб’є потом.

Вірмени гнані звідусіль і навіть
З рідних своїх місць
Свою культуру досі розвивають,
Але й землі вже нашої багато мають.

Я Вам скажу вже за татар. Забрали в нас
За нафту, газ і хитре слово
Вже цукроварні і заводи.
Беруть і далі, що дали?

Розбрат, химери і майдани,
Які більш схожі на кайдани.
Везуть й везуть на Київ ланцюги,
За кусень хліба їдуть пацюки.

ІІ
Розкол не наше слово, а чуже.
Ви догадаєтесь чиє?
Розкол у церкві, на майдані.
Ви розумієте, що далі?

Триматись треба нам за руки
І поступово йти до злуки.
Дивись, щоб наші кермачі,
За гроші шляху не зійшли.

Лиш той узнає, куди йти,
Якщо пізнає він мети.
Подивимось у різні боки –
Побачим, де стоять пророки.

Все. Стань подумай. Є мета.
До щастя й волі поверта
Старої чайки мудра вдача.
Тепер нам доля не ледача.

Не треба колупатись в носі
І зірки рахувать в підносі.
По лікті руки у гноївку
І нумо будувать боївку.

У сильного завжди знайдеться друг,
У дуже сильного – вже круг.
Ми друзям інтерес свій донесем
І Україну до небес ми піднесем.

ІІІ
Нема чуття, немає міри,
Хіба ми не одної віри?
Чому везуть вас на майдани?
Погляньте, чи на вас кайдани?

Отрута ллється від сусіда
І день і ніч не скресне криша.
Їм тільки гратись нашими думками.
Розкол, розбрат помітити кілками.

Чому їм наше все вороже?
Тому що ми одної крові.
Брат брату точить вже сокиру,
Початок був ще в княжу днину.

І до чого це привело?
Батий змішав це все в одно.
Брат-напівкровка назву вкрав.
Орду вже Руссю стали звать.

Хрест патріаршій візантійський
Нам подарований свяятійшим,
В нас вкрали, наче ковбасу.
В Синоді спритних досхочу.

Тепер мутять патріархати,
Свою вхопити хочуть лапу.
Людей захоплює цей цирк,
Він не закінчиться ні чим.

Своя земля. Ми будем править.
І хай сусід себе об’явить.
Відродим церкву ми свою,
Від бога станем на посту.

ІV
Життя подвійне в нас вселилось,
Неначе все перемінилось.
Україна прийняла розкол,
На біса в душу нам цей кол.

Постійно мова про єднання
І від кого? Регіоналів!
В мізках у них одна Росія,
Футбол, цигарка, кухоль пива.

«Рефлексом» думка їх тяжіє,
Де легкими грошима віє.
Підуть вони до біса в пастку,
Аби карману дав він ласку.

Сусіди знову піднімають
Совєцький час, бо вони знають,
Тоді жилось їм дуже добре
І не дивись на чуже горе.

Чи будем радуватись ми
Москви сьогоднішній брехні.
Дзержинський там на п’єдесталі
І Сталін з Берією в парі.

Які часи, яка туга? Прийшла
Щурів і воронів пора.
Онуки тих вовків пихатих
Сьогодні через ЗМІ у наших хатах.

Героїв наших розірвали,
В могилі їх не поховали.
Немає де зігріть нам тугу
І пом’янути святу душу.

Вони відкрито зневажають
Все те, що добрі люди мають.
За Грушевського й Петлюру
Вам дарю велику дулю.

Махно був батьком в двадцять вже
Та всім ліктя згинав в плече.
Бив білих поки не красніють,
Червоних, поки не біліють.

Та хай сусіда наш біліє,
А той що бацька, хай красніє.
Не можна гній сусіду лити,
А також дим їдкий палити.

БРАТСЬКОМУ РОСІЯНСЬКОМУ НАРОДУ

Бачим ми вже триста років,
Що від дружби не уйдемо.
Що ж, раз так, дружити треба.
Обнімемось, поцілуймось.

І забудемо печалі.
Та хіба печаль Батурин?
Де людей всіх повбивали,
Наче звірі біснуваті.

Не жаліли там нікого,
Всіх під ніж пустили скоро.
І жінок, дітей, старих –
Цар Петро благословив.

Потім почали горіти
Села і міста Вкраїни.
Кров та сльози триста років,
Не поменшали потоки.

Під вогонь йде Могилянка –
Краща бібліотека світу
Православного українства.
А також Печерська Лавра.

Потім йде ревізія церков,
Заборона мови й школ.
І Шевченка за свободу
Відсилають до Аралу.

Десять років наш пророк
Мав провести, мов юрод:
Заборона малювати,
Думати та ще писати.

Триста літ, їх не вернути.
Всі діла не завернути.
А чи є в Росії зараз
План і добрий шлях для нас.

Ще не видно. Почекаєм.
Та не довго. Щоб приспали?
Газ і нафту підняли –
Гроші вам, братам, лягли.

Та не в грошах зараз справа,
А в ганебній пропаганді.
Сталін, Берія, Дзержинський,
МГБ та КГБ з гімном наперед іде.

Телебачення аж стогне
Від братерської підмоги.
Це сміття скоріш в гноївку,
Поки не затхнув домівку.

Вам порад давать не вправі.
Ви розумні, з головами.
Та народ наш скаже, як завяже
«Троянський кінь, гірше татарина».

Що таке дух український?
Ви спитайте у дитини.
Тільки прошу в тої, не чужої,
Що шанує свого бога.

Також можете спитати
У дівчини молодої,
Що співа завзято пісні
Й вишиває вечорами.

Хлопця також запитайте.
Тільки того, що без пляшки.
Він шанує рідне слово
І розкаже без підказки.

Від любого українця
Ви взнаєте правду роду,
Також про козацькі звички
Та приховане до цього.

Молодиця Вам розкаже,
Пироги як випікати,
Борщ варити з пампушками,
Та дітей вже доглядати.

Стара баба Вам розкаже
Про важкі часи Вкраїни,
Як звіряче враже плем’я
Триста років панувало.

Старий дід лиш вус накрутить
Щиру посмішку подарить.
Важко набере повітря
Й плюне в сторону схід сонця.

КУБАНЦЯМ

Мої близькі і рідні козачата,
Всіх обнімаю й серцем грію я.
Вже двісті з гаком років Вас немає
На рідній батьківській землі.

Кривава німка Катерина
Занапастила наш козацький рід.
Геройську січ під ніж пустила,
У кріпаки здала сиріт.

Загарбання земель Москвою
Пройшло по Україні не за раз.
Обманом, підлістю, розбоєм.
Все йшло і відповідно йшов Указ.

На Україні триста років
Офіційно, йшла заборона
Мови, пісні, школи, книжки.
Та все ж душа вкраїнська незборонна.

Для Вас усі ці роки прикордонні
Текли на благо забаганочок царів.
Вам зашморг був завжди короткий,
Формують з Вас ланцюжних псів.

Мета московської держави,
Щоб Ви інтернаціональний обов’язок тягли.
Забули матір, батька й діда,
Що українцями були!

Що означатиме кубанець?
Це що рисак, чи жита сорт?
А може вивести бажають
Нову породу чи народ.

Шановне панство Ви з корінням,
Земля Кубані вже в крові дідів.
Ви народились тут і Ваше право.
Та пам’ятайте свій козацький рід.

Хай пам’ятають Ваші діти і онуки,
Що не від доброї душі
Тут опинились Ваші предки.
В віках ми славим їх шляхи.

Не забувайте неньку-Україну!
Герої-чорноморці-козаки.
Й сьогодні звуть на подвиг молодь,
Заради рідної землі.

Коли кордон вже демаркуєм,
Тоді вже хату зможем зачинять.
Віки живем, як в Дикім полі.
Без тину жить пора кінчать.

Ця дружба комунальна набридає,
Постійне намагання змити бруд.
Заїзджі друзі і знайомі від сусіда
Все частіше залишаються отут.

Немає щастя й правди в своїй хаті,
Бо хата, то вже дискусійний клуб.
Хіба ми винні, що родичі далекі,
Хіба це привід занімати кут.

Не можна родичу смітить у хаті,
Не можна лізти в гаманець.
За доброту душевну і повагу
Не треба думати, отара ми овець.

Ми родичі не бідні, а культурні,
І ділимось талантами завжди.
Та не кидаємо таланти ми у урни,
Такі думки не думай, а жени.

Хочу Росію полюбити
І за берізку, і за квіти.
Джерел затишний голосок,
А в лісі зрубаний пеньок.

Мені тут рідне все і близьке.
І та хатинка біля річки,
Та на узліссі хутірець,
Де димом грає вітерець.

А люди щирі, там де глибше,
У глибині сибірських рудищ.
Росія вся тюрма народів,
Мов лабіринт, що всіх заводить.

Героїв тут завжди багато
Свої прегради колупати.
Доріг тут біч не для розумних,
Тихіше їдеш – далі будеш.

Земля й душа не має краю,
Тому й на інших зазіхає.
Свербить їй розум думку хибну
І зневажають тут людину.

Життя людини, то ніщо,
Дорожче куряче капшо.
Людей у пекло посилають,
Неначе яблука зривають.

СИН ТАРАЩАНСЬКОГО ПОЛКУ

Ми живемо, мов у лісі,
І не знаєм, що у полі.
Ходять вражі партизани,
Розум їх – важкі казани.

Тільки вибори на носі,
Так вони у ліс заходять.
То гранату на Вітренко,
Чи гонгадзе тут знаходять.

Дуже всі цікаві речі
Йдуть не в Шервудському лісі,
А під Києвом в Таращі.
Уренгойський газ взірвався.

Та й раніше тут взривалось.

А недавно поїзд з рейок,
Що на станції Росава.
Дуже грамотно зробили,
Чиїсь голови бентежні.

Дуже швидко розібрались
І піймали, кого треба.
Прокурори розсміялись,
Мабуть це уже не важно.

Все ніяк не може вийти
Таращанський полк із лісу.
Громадянська вже скінчилась,
Хлопці йдіть уже додому.

Глянув я на них – жахнувся.
Очі, руки – комісарські.
Україна їм не мати,
Бо це байстрюки татарські.

Ходить їх туман по лісу,
Цих онуків комісарських.
Чи вони сидять у кріслах,
Чи керують на параді.

Всюди видно їх вороже
Ставлення до України.
Зараз до єднання кличуть,
Тільки хто вже їм повірить.

Почали вони вже ставить
Пам’ятники людожеру.
Ленін – падло міжнародне
Знову дивиться з Полтави.

Провокації і дії,
Ось їх лозунг сьогодення.
Не звикать їм жить в підпіллі
І з Москви чекать подачки.

Дуже часто в цих подіях
Чиїсь вуха – зирк! Назовні.
Таращанський це наш пан,
Ну виходь, Мороз Сан Сан.

Розкажи, як взяв ту плівку.
Хто гранату кинув в дівку.
Поїзда, газопроводи,
Ще придумаєш до волі.

Що сен сей сказати може,
Якщо мозок десь в дорозі.
Вибори знову підходять,
Треба їм їх заморозить.

Йде велика гра глобальна.
Схід і захід вже кабально
Поглядають на країну,
Яка зветься Україна.

Тут знаходяться свої
Недолугі діячі.
Що за гроші й подарунки
Привнесуть чужі лаштунки.

Вже газет у нас немає,
Бойові листки читаєм.
Телепростір партизани
Вже давно в полон забрали.

Що ми бачимо з екранів,
Шабаш диких партизанів.
Екранізація катів
Фінансується в Москві.

Значить думати нам треба,
Партизанський штаб ще діє.
Федорови та Ковпаки
Топчуть землю і мізки.

Москалі уже не ті.
Обіцянки й посули
Вже відходять в небуття,
Братик наточив кігтя.

Але приказка стара
Нас веде в нове буття:
«Із багатим не судися,
А із сильним не товчися».

Треба нам почать з своїх,
Вести на чисту воду їх.
Відідрати і помити,
Хто дурніший й підтопити.

Хто шльондру в світі поважає?
Він в очі хвалить, ззаду має.
Іде вона, мов брудом вмилась,
А роки тільки починались.

Їх тисячі шукають щастя
Світами повними нещастя.
Не на печі. Вона в борделі
Й наркотики її кортелі.

Батьки цукерку їй не дарять
І діти пісню не співають.
Хто підіслав її на муки,
Рабинею кохання бути.

Образ підступна череда
Її від бога віддаля.
З людьми вона, та їх нема,
Лише похітлива юрба.

Вона за гроші і лаштунки
Готова очі відвернути.
Її хвороби не лякають,
Безплідною вже поховають.

Не стануть біля неї діти
В останній час її глядіти.
Лиш стара мати у імлі
Їй кине жменю чорної землі.

Душа палає смолоскипом
І греблі мозок прорива,
Весна крокує по планеті,
А Україна не така?

Весна крокує в кожнім серці,
Сім’я турботи колиха.
Коли на нашому паркеті
Проміння правди засія?

Всі ждуть чогось, що буде потім
І свічки ставлять для душі.
Чому сьогодні свято інших
Ми не сприймаєм, як своє?

Зійшов на мене дух з небес
І таїнство затіяв щире.
Забув тепер я за себе.
Він хоче щось сказать в майбутнє.
11.05.2007. В «Смолоскип»

Кравчуку уже не спиться,
Бо хлопчинка йому сниться.
Все червоне на картині,
Верхом, наче, на кобилі.

Це картина Пікасо
І відома всім давно.
Може, як і пароплавство,
Прихопив він і конярство.

Правда те, що землі вчасно,
Розбирає він на панство.
Ревно крутяться Наркоми,
Як колись було ревкоми.

Вміє пальцями водити
І розкол в церквах плодити.
З ним вже «маєм ми, що маєм»
Та добра вже не чекаєм.

А учора другий сек,
Глянув наче дровасек.
«Я піду усіх стріляти,
Бо мене не залякати».

«Нас в сім’ї лиш два осталось,
Бо всі інші поздригались.
Є рушниці і патрони,
Лиш позичить треба совість».
10.05.2007.

ІУДА ТА ТРИ ВАРІАНТИ

(«Головатый знает, как отправить
Ющенко в отставку»
16.05.2007. «Корреспондент»).

Кожен гетьман був козаком,
А охочих була тьма.
Хто вже сотник, хто отаман,
Лиш була би булава.

Головатий був козаком,
Але писарем пішов.
Розум схибив свому пану
І пішла луна селом.

Видно хлопчик з глузду з’їхав,
Кашу їсть з татарських рук.
Козаків не поважає,
Ніби він турецький внук.

Роги лізуть із-під брови,
Не сховать хвоста йому.
Гроші складені у торби,
Мозок виїли тому.

Як Іуда принциповий,
Юридично зважив все.
Президента у відставку
Варіантів три дає.

Де ж ця гнида світом ходить,
Не дає спокійно жить,
Що людей у гріх заводить,
Пекло буде їм топить.

Люди добрі, скільки треба,
Душу щоб свою продать.
Маєш землю і садочок,
Думай, як їх не віддать.

Загорілася зоря,
Де боївочка стара.
Йде хлопчина молодий
Серце рветься із грудей.

Рідний край покрила хмара,
Більшовицька тут навала.
Править суд кровавий кат.
Сталін всім їм рідний брат.

Наш у Раді депутат,
Тільки робить все не так.
Кажуть, суд у нас народний,
Та не йди, якщо голодний.

Я зайшов на конкурс «Лаври»,
Зараз тут звучать литаври.
Премії вручають файні,
Хто поглибиться у кайфі.

«Шо» зібрав з усього світу
Під формат свій цю еліту.
Білоруси й москвичі
Лайку носять, хоч кричи.

Де культура закордонна,
Що для нас була мадона.
Добре, що живем окремо,
Думка наша суверена.
15.05.2007р. Київ, Дом кіно.

ПУСТОЦВІТ І СТРИЖ

Не можу я годити всім навколо,
Спитайте хоч у Гоголя Миколи.
Редактор з академії його,
Вже сотню творів він моїх, того.

Лиш кілька днів вони його свербіли
І автори рецензій зрозуміли,
Що декадентство і свідомий вірш,
Це те саме, що пустоцвіт і стриж.

В цій академії совєцкий мур,
Розводять на заклання чистих кур.
Сюди я втрапив, бо почав лиш
Сприймати голос музи без печалі.

Зібралась купка анти українців,
Немов від сала їм сверблять колінця.
Обрізані їм душі не печуть,
Бо знають Мойсея діти, що товчуть.

На Україні, хто писати хоче,
А думку джерело поезії тріпоче.
Шукає і не може сайт знайти,
Куди покласти дідові думки.

Я вірю Україна розцвіте,
Талан національний все проб’є
Через поплавських і попкорни,
Палає думка не поборна.
15.05.2007р.

Дитячі спогади малого -
Батьки без зморшок ще у нього.
Дерева, наче хмар торкнулись,
Діди з війни не повернулись.

Район Шулявки – Нові Дачі,
Жили тут люди не ледачі.
В садочках дореволюційних
Зійшли заводи конверсійні.

Дитинство гупало по даху
Й не треба нам якесь Айдахо.
Хвалити бога, як родився,
Пекельний гриб заборонився.

А жир риб’ячий вже пізніше
Давати стали нам тихіше.
Боролись всі за мир у світі,
Дорослі і маленькі діти.

Всі, як один, ходили зранку
На вибори в Верховну Раду,
Бо можна тільки на світанку
В кіно проїхатись на танку.

Там вперше я побачив «Вія»,
Національного злодія.
Там «месники неуловимі»
Сусідські поїдали сливи.

Танк Шолуденка. П’єдестал.
Салют! І я дорослим став.
Мені сьогодні рівно п’ять,
В трамваї можу постоять.

Століття Леніна. Фанфари
І шайка у загальній лазні.
Сьогодні там Брокбізнесбанк
І Волощук. Пішов з ВАБанк.

Життя іде. Старенький двір.
Чугунний кованний під’їзд.
Вода артезіанська з-під землі,
«Меридіан», «Свобода», як в імлі.

Приємні теплі вечори
Відрадою були для дітвори.
Вогонь. Картопля вже печена,
Розмова в небо нескінчена.

Там перший раз у небо глянув,
Де у безмежжі мозок танув.
Як все взялось? Куди іде?
Пізніше відповідь прийде.

Дитячі страхи про мерців,
Повага до своїх курців.
Майн Рід і Фенімор Купер
Серед шанованих людей.

Ці благодатні вечори
Сусідів всіх вели до гри.
Вже й комарів, мов відшивало,
Як доміно на стіл лягало.

Рибалка рання по Дніпру
І батько поруч на піску.
Та головне не риба, юшка,
А вчасно зірвана катушка.

Летять за течією й проти
«Ракети», «Метеори», боти.
Вже не забуду я нівроку,
З батьками пароплавом. До Пророка.

Драбина на Чернечу Гору
Запам’яталася малому.
Душа Пророка тут спочила
І бур’яном не заросте могила.

Ідуть і їдуть, як до Лаври,
Сини і дочки православні.
Коли тут Пустинь дасть коріння,
Піде на цілий світ проміння.

Щоб нашим душам похреститись,
Тарасу треба уклонитись.
На себе біль взяв хлібороба
Та всіх людей свого Народу.

Душа дитини просвітилась
І в пеклі тому не змінилась.
І сімдесят років і триста
Змінить не можуть українця.

Ми не з мечем по світу шлялись,
Трудом і хлібом прославлялись.
Сто тисяч років зерна клали
І мову-слово шліфували.

Хай нам не кажуть, що слов’яни,
З’явились, мов якісь Саяни.
Не може говір солов’їний
Раптово вилетіти в вирій.

Так само, за одне сторіччя,
Не виникає семиріччя.
Сім мов слов’янських одночасно
З хреста упали дуже рясно.

Священний Рим упав – розбився,
Що навіть мовою не вмився.
Всі, хто віками ним гнобився,
Латинь не взяли, навіть в брильця.

Візьмем хазарів-іудеїв,
Де зараз їх міста і села?
Держава їх у рівень Риму
Та мова їх лягла в могилу.

Багато можна нам лічити.
Були і скіфи, і друїди,
Вандали, Готи, Кіммерійці.
Та тільки ми були арійці.

Арійці, Орії, Аратта.
Земля, держава є багата.
В міжріччі Бугу і Дніпра
Колиска всіх слов’ян була.

Сьогодні в світі ласі всі
До української землі.
Місцеве плем’я яничарів
Вже землі віддає хазарам.

Їх діти зараз в прийми йдуть,
Дідів онуки проклянуть.
За те, що Русь святу продали
І кращу долю не чекали.

Землею тепла пошесть йде,
Траву і воду жаром б’є.
Льоди розтануть, ріки всохнуть,
Не встигне чоловік і охнуть.

Наш тихий рай знесе лавина,
Індусів буде половина.
Китайців більше раза в три,
Гуртуймося, бо буть біді.

В Європу візи нас тримають,
Але як в горщик всіх приймаєм.
Чому не звернуться до мене?
Я би порадив, джентльмени.

По-перше, всіх зібрать, хто хоче,
Без користі лупать охоче.
І цю скалу, і ці нестатки.
Фундамент класти, а не латки.

Земля остання в нас надія
І кожному свої наділи,
Але не більше двадцять соток
В приватну власність особову.

А більше, хоч квадратний метр –
В оренду! Бо майбутнім теж
І через рік, і через вік –
«Землі!» - спитає чоловік.

Як землі будуть у громади,
То буде у кого спитати:
Орендна плата в різні фонди,
Й не за парканами ротонди.
17.05.2007р. М.Академмістечко-
М.Дружби Народів.

Наш Київ вічний. Схил Дніпра,
Зелене пасмо над причалом.
Заходить сонце за узвозом
І дим іде за паровозом.

З дитинства пам’ятна картина,
Немов з далекого ефіру.
У парку грає духовий оркестр,
Студенти. Кінчився семестр.

Дунайські хвилі набігають
І наші душі почивають.
Через роки, через віки,
Черпати радість від ріки.

Коли народиться у нас
Шопен чи Штраус, в який час?
Оркестр почне «Дніпрові хвилі»,
Вони землянам будуть милі.

Малий хлопчина, світу радий,
Широкі очі, весь у бабу.
З батьками їде по Дніпру,
По греко-варязькому шляху.

Маленький пароплав-таксі,
Він скоро буде на Десні.
З усіх живе там тільки прадід,
Війна була проклята й Сталін.

Хотянівка, Микільська Пустинь,
Дитинство радісне в капусті.
Верейки плетені руками,
Що верби берегом чесали.

І досі в вухах пісня лине,
Сидять дівчата біля тину.
Хто вербу чистить, хто співає.
І долю й німців проклинає.
17.05.2007р. М.Академмістечко-
М.Дружби Народів.

Рушати по Дніпру це байка,
Про що співає біла чайка.
Пропливаєм берега,
Повні щастя і добра.

Зеленіють пишні липи,
Хлопці палять смолоскипи.
Соловейко десь щебече,
Чийсь собака вухо чеше.

Риба ходить між каміння,
Жаба пригнула в стипір’я.
Тихо вуж летить над плесом,
Десь вода стікає ГЕСом.

В світі божа благодать,
Вийшов селезень гулять.
Дикі качки під вербою
Загулялись між собою.

І зозуля теж «ку-ку»
У дубовому гаю.
В хащах йде олень плямистий,
Роги підняті намистом.

Все в природі гармонійно,
І ласкаво, і спокійно.
Можна тут лягти поспати
І не будуть турбувати.

Тільки все ж не просто так,
Страх сидить у всіх звірят.
Кожен за всіма полює
І життя їх контролює.

Ти у світ дивись широко,
Думку запускай глибоко.
Знай, що друг сьогодні гладить,
А за мить, тобою гадить.
17.05.2007р. М.Академмістечко-
М.Дружби Народів.

2063

Дивлюсь вперед, дивлюсь в минуле,
Зійшов туман моїх очей.
Сьогодні страху вже немає,
Бо прогнозований кінець.

Ейнштейн і Тесла розуміли
Катастрофічність своїх дій,
Тому пішли із цього світу
І всі секрети понесли.

Мене ділема вже не мучить,
Не час енергію віддать!
В час безлімітних терористів,
Не хочу в рай пускать землян.

Якщо мені оце відкрилось,
То й іншому настане час.
Але одне мене тривожить,
Протиотруті не бувать.
17.05.2007р.

Степ широкий та кургани
Височіють над тобою.
Розлилась козацька слава,
Як намисто щедре кров’ю.

Козаки ім’я питали
У сусідів, що заходять.
Тільки шия винувата,
Як думки ворожі бродять.

Побратимство пильнувало
Всі дороги до оселі.
Україну захищати
Нікому у цій купелі.

Одна сила непоборна,
Що віками нас спасала.
Катерина, суча дочка,
Січ, мов ребра повиймала.
18.05.2007р.

Не чекати, браття, щастя
Нам у затінку в садочку,
Як ворожа нагла сила
Поодинці б’є нас в точку.

Кожен сам живе, як з краю
І тверезим не буває.
Хто від пляшки із друзями,
Тому бражку ЗМІ налиє.

Не зійдемось в одній думці,
Поки ворог ллє з ефіру.
І знаходяться пропащі,
П’ють отруту без кефіру.

Якщо хочеш жить достойно
В українській Україні,
Поважаючи прибулих,
Не давай сідать на шию.
18.05.2007р.

ВУСА

Наші вуса – наша гордість,
Наче мітка Палійова.
Носимо ми їх від серця,
Як шеврони військо нове.

У бою братів ми бачим
І в готелі, і на полі.
Хто землею володіє?
Покажи свої нам очі.

Ворог, хто землі гидує,
Продає її бездушно.
Захопив усі заводи,
ЗМІ віщує їх орудно.

Ворог той, що кейси носить
І борідку кацапурську,
Тюбетейку яничарську
Та хазарську має душу.
18.05.2007р.

Хай повстане наша думка,
Вийде з моря кривди.
Розтечуться ембріони
Без грама наживи.

Щоб наш край від лиха збавить,
Треба піднатужить.
Силу силою не справиш,
Розум як не дружний.

Всі збираймось біля яру,
Холодного лісу.
Треба дружно скинуть ярма,
Попустить до низу.
18.05.2007р.

ЖУРНАЛІСТАМ

Пишеш правду, не здригайся,
Колір май і не міняйся.
Якщо вітер десь повіє,
То назвуть тебе повія.

Душу бісу не здавай
І тоді дорога в рай.
Якщо ти хоробрий там же,
То зустрінешся з Гонгадзе.

Кучма так думок лякався,
Журналістів опасався,
Що весь чесний світ гадає,
Душа Георгія блукає.

Журналістам він Ісус,
То й від влади був укус.
Муки він прийняв, писаки,
Що би легше Вам писати.

Гонорове майте слово,
Гідність, що дана змолоду.
На халтуру не міняйтесь,
Україною прославтесь.
19.05.2007р.

Сьогоднішня еліта – хвіст уверх,
Купують меблі тільки фірми «Стерх».
Це перше покоління городян,
Батьки їх пам’ятають ще баян.

Недавно хтось із них був ще «новим»,
На місці, де вони пройшли – ковил.
Вони для України – сарана,
Щоденно крутять пісню «Колима».

До влади тягне їх інстинкт,
А в зграю відбирають тих,
Хто із Донецька чи Луганська,
В них мова друга – мавританська.

За рік взяли державу в коло,
Немов нема ніде нікого.
Вони купують депутатів,
Як олов’яненьких солдатів.

Указ Гаранта їм до стелі,
У головах у них качелі.
На вибори іти бояться, як ладана
За гроші поцілують, хоч Корана.

Їм Ющенко, як для бика кумач,
Брехливий обіцяють всім калач.
Затянуть будь-які переговори,
Аби собі залишить золотаві гори.

Їм вибори потрібні не на осінь,
А потягнути час і відмінити зовсім.
Ця купка яничар ніяк не зрозуміє,
Людина перед ними більше не німіє.

Нас мало, бо були голодомори,
Війна забрала мільйони.
На їх місця прийшли чужинці
І не погані, та не українці.
19.05.2007р. Скарбовий ліс.

Наш ліс скарбів – серед столиці,
Іду туди із книжкою з полиці.
Тут стежки переходять в шлях –
Життєва мудрість багатьох малят.

Цей ліс - мій друг, вже років тридцять п’ять,
Коли зі школи на прочистку привели хлоп’ят.
Раніш був тут заборонений об’єкт,
Тепер вхопив його якийсь суб’єкт.

Відпочивать сюди на шашлики приходять,
Неначе майбуття його нікому не обходить.
Сміття все більше з кожним роком,
Сказати владі ми про це повинні хором.

Щоб через сорок років тут стояли сосни,
Мабуть листів паперу треба тони.
Поки почують можновладці,
Останньому кущу сплетуться капці.
19.05.2007р. Скарбовий ліс.

Коли вдивляюсь я в історію свого народу,
Приходить розуміння багатьох питань потроху.
Величне можна бачить тільки іздалля,
Себе сьогодні тільки кучмівська еліта вихваля.

Союз почив у бозі і пішов у небуття,
Кравчук процесом цим маніпулював без каяття.
Тому і досі ліві людожери
Справляють ритуали на свої потреби.

Коли ж почався український рух до щастя?
Хто повелів нам лиш поклони бити часто?
Щоб дітям нашим думка не проїла мозок,
Свій тихий і тендітний подаю я голос.

Велика українська революція іде,
Ми помаранчу вдячні перш за все.
Та перед тим була фальсифікація й брехня,
Які народ не міг терпіти вже ні дня.

А перед тим було десятиліття Кучми,
Спочатку він прийшов, як генерал від кучки.
Пророчили народу економіки підняття,
Отримали інфляцію, зневіру і прокляття.

На другий строк Кучма ішов, як у театрі,
Якісь пірати Гетьмана убили в ліфті за піастри.
І цим затримали рух Ющенка на один строк
Подвійний потім їм прийшлось платить оброк.

Та це не все. Летить граната у Вітренко,
Рука Мороза десь за ширмою. Така вот сценка.
В фінал під занавіс, виходить Кучма й Симоненко,
Народ не хоче комуністів, тому й не буде перезмінки.

Та перед Кучмою Кравчук нам казки вів,
Однак ми знаєм всі – суфлер в Москві сидів.
Не міг комуністичний ідеолог – другий сек,
З кріпацтва вивести народ шляхом протяжністю один парсек.

Мій славний український рід
Відправить кожного тирана у послід.
Епоха Кравчука й Кучми й досі жевріє,
Бо Медведчук зробив суди, прокуратуру і жиріє.

Не зміг на третій строк Кучму залишить,
Та конституційна реформа його двозначністю не личить.
Закон земельний це з його подачі,
Тепер пішло бродіння, кожен хоче здачі.

Кравчук, Кучма. А що до них,
Народ не прагнув перемін?
Хіба народ змиритись міг
Знущанням, вбивствам від катів?

Якщо десь український колос
Національний має голос,
Під корінь нищили його,
Про це розкаже Вам село.

Щербицький Володимир не великий,
Сучасні комуністи його діти.
Що доброго для України він зробив?
Московський наймит і ім’я зганьбив.

В його часи вбивали патріотів,
За віру, як колись в Парижі гугенотів.
Тотальний страх творив землі, яка
Його навіки прийняла.

Цих наймитів після перевороту,
Назвем з тобою ми криваву роту.
Спочатку він стріляв своїх,
А потім свій, його в приціл.

Та українці не сиділи
Супротив цим катам чинили.
Перелічити нам ні дня,
За Україну щоб хтось кров не пролива.

Совєцький час, царя укази
Не знищили ви мови наші.
Пророка слово буде жити,
Поки Тарасові ми діти.

Бажав Мамай, Батий, Петро,
Щоб все у нас ковилом заросло.
Палили нам ці сучі злидні
Бібліотеки та свячені книги.

Ніколи ж Лаврі й Могилянці,
Не дати мудрості малій киянці.
Було там слово й до Христа
Та, як і звідки, села наші і міста.

Мовчу, та віру маю,
Що за життя ще відкопають.
Ту мудрість вересову щиру
І до трипілля нашу книгу.

Нема такої в світі тайни,
Щоб не відкрилась потім правда.
Нам головне питання ставить,
Життя на місце все розставить.

За Україну хто згорів,
Ім’я їх зараз знають всі.
Уже підходять нові свічки
І Кириленко, і Жебрівський.

Шляху ці хлопці не зійдуть,
Ідею злим не продадуть.
За булаву їм не змагатись,
Ми ними будемо пишатись.

У них козацький стрижень є,
Який любу стіну проб’є.
Шлях вкажуть, наче Мойсей,
Ми будем знать, хто фарисей.

Сьогодні головне не гасло,
Що на майдані вкинув вчасно.
Якщо за Україну слово лине,
То яничар покаже всім свою личину.

Візьмемо юних гімназистів,
Які на вигляд неказисті.
Але козацьку мали вдачу,
Їх кілька сотен їде в Крути не на дачу.

Орда прийшла, як в Фермопілах,
Штиками по юнацьких тілах.
Їх подвиг рівний тим спартанцям,
Не згине, навіть в диких танцях.

Ви хлопці з Крут, уже навіки,
В серцях солдата і каліки,
Що кров віддав за рідний край.
В раю Вам боже помагай.

Ваш подвиг й пам'ять навкруги
Сховать хотіли байстрюки.
Та сучі діти комуністів
І Муравйова внуки ординісти.

Чому не знаєм Ваших прізвищ,
Порубаних за Україну тілищ.
Де вулиці, що Вами нарікли,
Хоча б від Києва і до Борзни?

Ви і сьогодні дали бій
Всім муравйовцям гучно «стій».
І не червона кров проллється,
А жовта фарба прокаженця.

Герої Крут весь час на варті.
Вони і ми чогось вже варті.
Нас всіх і зараз, як Івасюка,
Навколішках замучила б Чека.

За мирним днем та хлібом з маслом
Ти хлопче нюні не розмащуй.
Нам пам’ятники підривають вдень і вночі,
Де Коновальця і Бандери очі.

Тепер залили брудом Крути,
Готують, кляті, нам редути.
Щоб ми друг з другом перебились,
Майдани наші кров’ю вмились.

Кравчук, як нафталін із шафи,
Іде під регіонів сині шати.
На президента знову мітить він
Та феесбешний чути дзвін.

Якщо не хочем ми сконати,
Нам дім на щастя будувати.
Крапки люстровані поставить,
Хто кров’ю умивався українця –
всім поколінням кайся і молися.
21.05.2007р.

Душа моя – жива натура
І день, і ніч звучить бандура.
Старий кобзар, мала дитина,
Як мій народ і Україна.

Славетний край, чарівні гори,
Три краплі щастя, бочка горя.
Життя нужденне серед раю,
Постійно ворог в хаті. Знаю.

Хто інформований, у того зброя,
Ми не дамо здурить себе нікому.
Дружити будем з усіма,
Європа спільна нам сім’я.

Слов’янський світ збудуєм разом,
Колись колиска була раєм.
Сім мов споріднених жили
У Борисфена і Десни.
21.05.2007р.

До 65-ї річниці створення УПА

Сто річчю нашої УПА
Я присвятити хочу збірку.
Що знаю сам, що від «Д’яка»,
Дай, боже, сил писати книжку.

Мій дід був на могилі брата
В карпатськім лісі Драгобрата.
Отримав кулю той від ката,
Бо був в енкаведишних лавах.

Солдат неграмотний з Донбасу
Вітчизну боронив від сказу.
Якісь бандерівці в лісах
Приблудам не дають московським спать.

Мені з дитинства було дивно,
Чому в совєтів око пильне.
Їм й басмачі не догодили,
Бо в Амудар’ї віками воду пили.

З Сибіру виселять вже далі,
Чекістам прибуло печалі.
По річці Лена ворогів,
На баржах їх туди-сюди.

Для влади, що сидить в Кремлі,
Імперський апетит по всій землі.
У Африці їм ворог чорний,
А у Китаї тільки жовтий.

Шукати ворогів для них забава,
Як обеліски позривати спецораві.
Взривають Коновальця і Бандеру
Онуки перевертнів, що брали форму в нас зелену.

Мій дід помер щасливий,
Що він живе у вільній Україні.
А брат його помер за душу ката,
Земля їм пухом. Боже, відпусти солдату.
21.05.2007р.

РОМАНУ ШУХЕВИЧУ для нас

Нічого я про Вас не знаю,
Де б я не вчився – не спитаю.
Совєцький час, страшна доба,
За слово українське буде Колима.

Нарешті вдарив промінь волі.
Кінець вісімдесятих, чиїсь долі
Розбиті вщент ідуть додому,
А тут владують комуняки досі.

Щоб видно було з ким живем,
Питання три, як для пісень.
Який твій рід? Яка промова?
Чи є Шухевич для тебе персона?

Якщо лиш любиш їсти й пити
І яничарські в тебе діти.
Подумай, що колись Роман з братами
За нас життя і кров в бою втрачали.
21.05.2007р.

Зараз місяць, як уже,
Бог мені під руку ллє.
Вийти так із цього лону
Вже до віку я не зможу.

В сорок сім пішов Тарас,
Ще три роки – це багаж!
Як вороже око скосить,
То і цього буде досить.

Не впишіть мене в поети,
Бо пишу я не куплети.
Божий дух на мене сходить,
Хтось я інший, так виходить.

Я стою уже над морем,
Закриваю людям горе.
Під Борисом тут і Глібом,
Всім вони давно нам хлібом.

Поруч Папове болото,
В схиму я піду до сроку.
На горбах від бога славу
Передам своєму краю.
23.05.2007р.

МОЙСЕЙ

Читаю біблію і бачу,
Навколо іграшки дитячі.
Залиті кров’ю землі наче,
Чи може я не прав, юначе.

Веде Мойсей рабів з Єгипту,
Знедолений народ-каліка.
В серцях горить лиш страх і помста,
Ненависть ллється в кожнім тості.

Хто стане на шляху кагала,
То й підла смерть його спіймала.
По краплі рабство вибавляли,
За сорок літ сусід не стало.

Стояло там багато сіл,
Мойсей з Ароном вбили кіл.
Земля горить і море крові,
Потрібно це мабуть Єгові.

Місцевий гебельс книгу пише,
Неначе біс йому колише.
Спочатку вибили сусідів,
Тепер вам панувати у світі.

Диявол в образі святім
Сказав, що вибрав цих катів.
А після цього біди всі
Черпати їм в своїм письмі.

У світі різні люди є
І поважаєм їх за те,
Що йде від них повага іншим:
Веселим, радісним і грішним.

І тільки діти Моісея
Знай прославляють рід гебрея,
А інших можна потоптати,
Культури їхні плюндрувати.

Вони ж і зуба не прощають,
За око – око витягають.
А нам у Заповіт новий –
«Підстав щоку, бо ти слабий».

Собі вони, і всі це знають:
«Нам гої віддадуть усе, що мають».
А нам в євангеліє святе:
«Ти з ближнім поділися». Все.

Вже стежка на Сінай Мойсея,
Черпає мудрість фарисея.
Знання ці, людям лиш на зло,
Ми зрозуміли це давно.

Гишпанці, англи, сакси
Для хитрих лис, неначе такси.
Ганяли їх по всій Європі,
Я в Дрездені узнав. В «Мітропі».

Півтищі літ містечки клали,
На Україні, не в Судані.
Свою культуру дбали чинно,
Але ж у тім якраз причина.

Чому грузини і словяни
У бійках не ховали рани.
Кляли, сварились, сперечались,
Та оком-зубом не лякались.

Нещастя, біди, голок ости,
Бідують люди, бо не в пості.
Він вибраний народ, лиш тому,
Що вибрав сам собі таку дорогу.
23.05.2007р.

Все, що є, і все, що буде,
Пам’ятати треба, браття.
Круг історія закінчить
І почнеться знов зачаття.

Ми жили тут тисячі років,
Лиш сусіди в нас мінялись,
Хто заїде з кулеметом,
Ми працюєм з переметом.

То приїдуть нам на конях
Скіфи або кіммерійці.
Налякаються лиш зайці,
А ми пораєм в стодолі.

Був колись період дивний,
Будувать ми стали села,
Жити у хатах веселих,
А Європа у печерах.

Були в нас і кінь, і рало,
З неба колесо упало.
Посуд намальований рукою
І три поля в нас з тобою.

Ми колиска свого роду,
Починалося зі слова.
Наша мова калинова
Дала потім Казанову.

Архімед і Аристотель
По роду це наший попіл.
З них любий філософ скаже:
«Спільна мова», - як зав’яже.
24.05.2007р.

Сядем дружно ми до столу,
Разом схід і захід знову.
Звеличаємо потроху
Святі душі, славну долю.

Нам нема чого ділити,
Лиш гарячих остудити,
Безголових помирити,
Яничарів просвітити.

Негаразди в нашій хаті,
Бо самі ми винуваті.
Друзів треба відганяти,
Пики у кого пихаті.

Подивись на наші раті,
Лиш під ворога лягати.
Треба вишкіл муштрувати
І озброєння кувати.

Віковічна в нас культура,
Це не пластика фактура.
Та лиш тим вона мікстура,
В кому дух святого Юра.

Тут був рай і бог-отець
Наварив крутих яєць.
Ми – колиска всього роду,
Ключ життя в мого народу,

Де дівчата носять вроду
Хлопцям нашим в насолоду.
Дітки кращі підростають,
Вибір й долю прославляють.
26.05.2007р.

Ось соловей подав нам голос,
У полі підростає колос.
Бринить росою павутиння,
Навколо рідне україння.

Немає кращого в світах,
Коли в гнізді лелека-птах.
Чи беркут в нас над головою
Шукає мишу із совою.

Ставки за гатками синіють,
Рибалки біля них радіють.
На ниві трактор диринчить,
Вже короваю треба піч.

Життя вертається на землю,
Неначе схимник йде у келью.
І ладан відганяє біса,
Як Ющенко сідає в крісло.

Коли в історії держави,
Два роки мали ми для слави?
Щоб ворог нас не турбував,
А люд світлину будував.

Хоч мирний час та ворог жде,
Що чорна хмара нам прийде.
Розбрат затьмарить наші душі
І усміхнеться він під звук катюші.
26.05.2007р.

Весна підходить до кінця,
Ми завтра зустрічаєм трійцю.
Під вечір коситься трава,
Пшениця поруч колоситься.

Вже еспарцет іде в укіс,
Хазяїн тюк собі поніс.
Дощів немає третій тиждень,
Буряк і соя слабо зійде.

На теплий лан вже глянув місяць,
А сонце в горизонт промінням.
Скінчився день, ми славим бога,
Щоб завтра повторилось знову.
26.05.2007р.

Людина – раб своїх ілюзій,
Де лабіринт чужих колізій.
Шляхом піти без пересудів,
Тримає спрут лихих сусідів.

Земля батьків, страждань і горя
Тримає нас і кормить доля.
Нас мало тут, а буде менше,
Бо цим забродам піддаємся.

Не можна нам підняти голос,
Бо хтось не так нас зрозуміє.
Ще до трипілля сієм колос
І світ навчили, кожен вміє.

Якщо ми орем, сієм, дарим
Плоди від праці маєм з потом,
Ніхто не каже, що це даром,
Хоч рота нам закриють потім.

Заброди від часів Петрових,
А потім дружби між народів,
Місця очищені від морів
Зайняли сім’ї двоязичні.

Раніше нас царі ділили,
В руках були семи імперій.
Та імператорів не стало,
Душа для волі в нас повстала.
27.05.2007р.

Сьогодні свято боже – трійця,
Це значить – церква, рідні, пісня.
Ми зранку бога, сина, Духа
Всі вихваляєм, знаєм він нас слуха.

Живем ми згідно християнських правил,
Що нам доніс святий апостол Павел.
Якщо ми праведно живем і бога хвалим,
То у раю зустріне Гавріїл і нам порадить.
27.05.2007р.

Хазари знов ідуть на Київ,
Щоб гаманця хробак їм виїв.
У мерії уже панують
Святі традиції плюндрують.

На гроші всіх киян будують,
Не місто, а смітник готують.
Сміття ж вже вивезти не можна,
Бо у кишенях сотка кожна.

Майдан у котре зґвалтували,
Тисячолітній мур сховали.
Не як у світі – людям скло,
Бетоном рани залило.

Немає вільних місць столиця,
Ростуть будинки без обличчя.
Дубки рубають і тополі,
Щоб в скверах будувать хороми.

Ця влада гарна лиш для себе,
Тарифи втричі вже для тебе.
І з кожним роком веселіш
Ряди зростають нувориш.

Чекати краще нам не треба
Приходу віщого Олега.
Хазарів треба виганяти,
Бо і Десну вже хочуть взяти.

Десна – це наша Амазонка,
Лісів та луків охоронка.
Як зараз дай хазарам сотку,
То завтра всі підуть в охотку.
28.05.2007р.

Бджола – тварина роботяща
І справи всякої путяща.
Віками квіти запиляє
Та різні меди виробляє.

Жила вона в дуплі у липи,
Тепер у вуликів є різні типи.
Дає крім меду ще й прополіс,
Пилок, отруту в мегаполіс.

Увага – ця сім’я бджолина,
Немов струнка людська община.
Є роботяги і служиві
Навколо царської дружини.

До бджілки близько не підходь,
Швидкий отримаєш укол.
Якщо душа у тебе чиста,
Віддасть бурштинове намисто.
28.05.2007р.

Чомусь мені здається, браття,
Що «регіони» - це прокляття.
Ідуть вони не від сердець,
Бо згин в колінах від яєць.

Вже дуже дивні вони хлопці,
З якоюсь люттю землі топчуть.
За мову другу нам стовбичать,
А українцю це не личить.

Ми хочем жить в своїй державі
І будувать країну жваво.
Чому із-за питань російських,
Гальмуються проблеми свійські?

Розмови в Раді і Кабміні,
А кращої не бачим зміни.
Росія вже за церкву власну,
А нам розкол руками касти.

Давайте дружно розберемся
І за руки усі візьмемся.
Хто руку подавать не буде,
То значить шепче йому Дума.

Для чого нам баласт ворожий,
Змінити час закон суворий.
Не любиш сало і Шевченка –
Білет, вокзал і Маросейка.
28.05.2007р.

Я України стиглий колос,
Що тільки зараз подаю свій голос.
Чекають нас буремні роки,
Як ще недавно довгі строки.

За слово вільне гонорове,
Стаття розстрільна вже готова.
Сидять онуки тих катів
І правлять з крісел поготів.

Чекать добра сьогодні марно,
Бо комуністи брешуть файно,
Соціалісти душу бісу,
А промисловці лижуть кісу.

Куди піти цьому народу,
В борделі заганьбити вроду.
Європи є країн багато,
Де українцям заробляти.

Чому ці Кучми й Кравчуки
Не роз’яснили нам мізки.
Тому що ця підлота вража
Останні капці нам зав’яже.
28.05.2007р.